Глава 1

Час вже давно перейшов за північ, і місто поринуло у сонну тишу, яку іноді пронизували далекі поліційні сирени або гудіння мотора самотнього таксі, що повільно рухалося вздовж тротуару в пошуках спізнілого перехожого. Безлюдні вулиці, ще донедавна вкриті чистою сніговою ковдрою, тепер чорніли брудними калюжами та викликали непереборне бажання скоріше забратися геть. Холодний вітер гнав асфальтом шматки газет, пластикові склянки й рекламні листівки, які зазвичай роздають у підземних переходах. У повітрі відчувався запах вогкої, підталої землі — довгоочікувана весна вступала у свої права. 

Повз похмуру сіру будівлю музею сучасного мистецтва йшов чоловік, який був настільки п'яний, що ледве тримався на ногах. На вигляд йому було не більше тридцяти. Його темне, без жодного натяку на сивину, волосся падало на чоло, а піднятий комір плаща анітрохи не рятував від поривчастого вітру. Безжальний вихор налітав несподівано, метляв його неслухняну чуприну та проймав холодом до кісток. Щоб не впасти, чоловікові доводилося хапатися за кам'яний виступ, який облямовував споруду. Здавалося, ще трохи — й він підкориться силам природи, але вітер вщухав, немов робив передих, і чоловік, отримавши черговий шанс, знову рушав у дорогу. До будинку йому залишалося зовсім небагато.

Він ішов найкоротшим шляхом, яким ходив щодня. При цьому йому завжди вдавалося уникати неприємностей, окрім випадку з безпритульним псом, що одного разу напав на нього з підворіття. Але сьогодні все було по іншому: вже двадцять з гаком хвилин за ним слідував чорний пікап з вимкненими фарами, який перед цим довго стояв неподалік від популярного серед місцевих п'яничок бару на розі двома вулицями вище. Автомобіль тримався на відстані та не під'їжджав до чоловіка. Проте, коли той завмирав, щоб перечекати порив вітру, пікап теж робив зупинку і зрушував з місця, як тільки чоловік прямував далі.

Нарешті перед очима постали ріг музею та його бокова частина — гладка стіна із залишками театральних афіш, вкрита зверху донизу чорними плямами плісняви. Стіна тягнулася вздовж вузького темного провулка, де на протилежному боці височів старий житловий будинок. У ньому було три поверхи та мансарда. Поруч ріс величезний розлогий дуб, який своєю кроною затуляв половину будинку...

Глава 1

Вже дві години над передмістям, втім, як і над самим містом, висіла величезна чорна хмара, що, здавалося, міцно прилипла до неба. Вона категорично відмовлялася зрушити з місця або хоч частково вивергнути з себе накопичену вологу на осінню, покриту жовтим листям землю. Дерева під відчутними поривами вітру розмахували напівголими гілками, немов намагалися відігнати докучливих птахів. Двоповерхові будинки з обох боків вулиці тепер були схожі на переляканих мишей, які зібралися докупи в очікуванні чогось поганого. Але нічого такого не відбувалося; вуличні ліхтарі горіли звичайним холодним світлом, десь гавкав собака, час від часу по дорозі проїздив автомобіль.

Віктор Нетке щільно запнув штори та відійшов від вікна. Йому залишалося написати всього декілька фінальних фраз, проте зосередитися на роботі не виходило. Він покрутився біля полиць з книжками, помилувався світлиною дочки, яку було зроблено минулого року на морі, після чого повернувся до величезного дубового столу, що займав усю центральну частину кімнати. Той був завалений купами паперу, численними теками, списаними блокнотами, незрозумілими схемами, малюнками, старими журналами, вицвілими вирізками з газет і ще бозна-чим. Поруч стояло з півдесятка склянок з-під молока різної форми та розмірів і стільки ж філіжанок з-під кави - вони начебто змагалися між собою, хто з них найбрудніший. Загалом, рядова атмосфера звичайного письменника.

Щоправда, сам кабінет виглядав доглянутим і навіть затишним. Східну стіну було відведено в ньому під стелажі з книжками, серед яких зустрічалися й дуже рідкісні екземпляри. Наприклад, «Гамлет» Шекспіра видання 1683 року, придбаний Віктором на аукціоні «Christie's» минулого літа. Поряд з художньою літературою стояли підручники з історії, психології, філософії, а трохи далі - брошури з езотерики та барвисті альбоми сучасних авторів. Крім того, в кімнаті було два шкіряні крісла, низький скляний столик і дуже дорогий торшер від «Tiffany».

Віктор сів за письмовий стіл, присунув до себе ноутбук та почав швидко набирати текст. Його пальці вправно забігали по клавішах, виводячи на екрані останній абзац:

«...Що є головною рушійною силою усіх наших вчинків? Хіба не бажання вгамувати ненаситне его, підкинувши йому гачок із солодкою наживкою? Будь гарним хлопчиком і отримаєш смачну цукерку! Питання лише в тому, від якої за рахунком цукерки зіпсуються зуби. Проте взяти під контроль власне «Я» так само непросто, як кинути палити. Рука постійно тягнутиметься до пачки з цигарками, а розум - програватиме битву непереборній пристрасті...»