Потаємини

Творчість Говарда Лавкрафта, письменника початку XX століття, досі залишається актуальною й має величезний вплив на світову культуру. Особливу частину в ній займають океанські прірви, де ховаються моторошні істоти, не доступні людському розумінню. Доісторичні раси, боги, затонулі континенти й гігантські міста, які колись піднімуться на поверхню, щоб сповнити жахом всіх живих - міф, створений Лавкрафтом, збуджує уяву. Найголовнішим серед них безумовно є великий Ктулху.

Письменник описує його, як Стародавнього Бога, владику світів, що спить на дні Тихого океану. У творі він постає перед нами у вигляді восьминога - чудовиська, вкритого лускою, з рисами дракона й одночасно карикатурної людини. Вражає не тільки його зовнішній вигляд. Ктулху має могутній телепатичний дар — настільки сильний, що його пробудження викликає видіння по всьому світу. Особливо гостро реагують творчі люди — художники, скульптори, літератори. Вони з легкістю перетинають межу між сновидінням і справжнім божевіллям. Згідно з деякими легендами, Ктулху прибув з іншої планети на Землю, щоб заселити її собіподібними. Проте люди вчинили йому гідний опір й уклали з ним договір, за яким прибульцям залишаться нові Землі, а старі вони чіпати не будуть. У результаті місто Р'льєх разом із Ктулху пішли на дно океану, де чудовисько впало у тривалу сплячку.

Але хто насправді такий Ктулху і що змусило Лавкрафта вигадати подібний персонаж? Переконливої відповіді немає. Відомо, що автор часто використовував міфологічні архетипи, хоча його персонажі завжди були унікальними. Можливо, прототипом став Кракен або Тангароа — полінезійське божество моря. Гавайці представляли Тангароа у вигляді гігантського спрута чи кальмара. З іншого боку, у своєму щоденнику Лавкрафт зізнається, що ідея оповідання «Поклик Ктулху» прийшла до нього уві сні. Тоді все можу бути ще складніше. А якщо Лавкрафт пішов далі у своїх пошуках темних глибин? Що коли Ктулху - це уособлення Хаосу, чорний космос, безодня, вирва, яка затягує все, що трапляється на її шляху? Зло в чистому вигляді. І тут напрошується логічний висновок: джерелом справжнього темного зла завжди була і є сама людина. А це означає, що автор хотів зробити абсолютне ясне послання: перш ніж шукати прояв зла будь-де, заглянь у власну душу. Вона може тебе здивувати…