Потаємини
35. ЗАГАДКОВИЙ ЧОРНИЙ ЛІС
«…Дощ майже вщух. Насичений вологою вітерець зашарудів жовтим листям, водночас здіймаючи бризки на поверхні невеликих калюж. Десь неподалік скрикнув птах. Та раптом над лісом спалахнула блискавка, яка вихопила з темряви розмоклу ґрунтову дорогу, а разом з нею старий прогнилий щит з написом «Чорний Ліс» серед густих заростей біля узбіччя».

Це цитата з мого роману «Пісок у склянці», в якому згадується таємничий населений пункт, під назвою Чорний Ліс. Коли я писала роман, я гадки не мала, що в Україні насправді існує місце з такою назвою. Воно розташоване в Кропивницькій області. Лісовий масив належить до Знам'янського та Олександрійського районів. Це густі дубово-грабові ліси, площею 18 тисяч гектарів. Місцеві мешканці його не люблять, вважаючи моторошним, бо значну частину лісу займають болота. Вони вкриті торф'яним мохом та наповнені численними пастками. У центрі болота є озеро, яке називається Берестувате. Хоча серед місцевих ходить інша назва - Чорне або Бездонне.

Розташоване серед боліт і наділене незвичайними особливостями озеро породило безліч легенд та міфів. Старожили стверджують, що в окремих місцях воно не має дна і що деякі його частини ведуть до бездонних підводних печер. Купатися в ньому можуть тільки досвідчені плавці, а на ночівлю біля озера краще не залишатися. Взимку воно ніколи не вкривається льодом навіть у мінусову температуру. І дехто іноді бачить, як по ньому пропливають примарні острівці з повалених дерев, папороті та очерету.
«…десь поруч закувала зозуля, після чого настала глуха тиша, настільки моторошна, що тілом побігли мурахи. Більше не вистукував дятел, та й інші птахи разом примовкли, як ущух вітер, який до цього блукав кронами дерев. Навіть сонячне світло дещо зблякло, вимивши з речей усі яскраві фарби. Увесь простір навкруги ніби завмер в очікуванні чогось зловісного, потойбічного, невідомої сили…»
«…десь поруч закувала зозуля, після чого настала глуха тиша, настільки моторошна, що тілом побігли мурахи. Більше не вистукував дятел, та й інші птахи разом примовкли, як ущух вітер, який до цього блукав кронами дерев. Навіть сонячне світло дещо зблякло, вимивши з речей усі яскраві фарби. Увесь простір навкруги ніби завмер в очікуванні чогось зловісного, потойбічного, невідомої сили…»
Більше про роман «Пісок у склянці» — на головній сторінці...
Більше цікавого читайте на телеграм-каналі «Потаємини» 